Освіта:

• 1973-1978 – Київський державний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет, диплом з відзнакою.
• 1979-1982 – аспірантура Інституту держави і права Академії наук України.

Галузі дослідження: методологія науки, філософія права, кримінологія, кримінальне право, кримінальна психологія.

Результати досліджень:

• Запропоновано новий методологічний інструментарій для досліджень фізичних, біологічних та соціальних явищ – так звану “універсальну конституцію” природи, що включає “закон годинника”, “закон обміну” і “закон стратифікації”. Відповідно до “універсальної конституції” природи, людина – це влаштована за моделлю, що нагадує годинник вища істота, яка утворилася в результаті обміну речовин і складається із нашарування трьох генетично пов’язаних між собою страт: фізичної, біологічної, соціальної.
• Із “універсальної конституції” природи випливає, що у світі нічого не існує поза природою, тобто поза дією законів природи, тому слід керуватися ідеєю про природну цілісність світу.
• Виходячи із “універсальної конституції” природи, сформульовано принцип соціального натуралізму, згідно з яким людина у своєму пізнанні світу має керуватися наступними ідеями:
  • Існує соціальна форма природи як вища форма розвитку біологічної форми природи і фізичної форми природи.
  • Соціальна форма природи існує за своїми, притаманними саме їй законами природи, так само як фізична та біологічна форми природи.
  • Соціальна форма природи існує у генетичному зв’язку з біологічною формою природи, так само як біологічна форма існує у генетичному зв’язку з фізичною формою: без біологічного не може бути соціального, так само як без фізичного не може бути біологічного.
  Досвід застосування принципу соціального натуралізму свідчить про те, що він може бути ефективним засобом вирішення різноманітних соціальних і гуманітарних проблем, які не вдається вирішити з допомогою інших методологічних засобів.
• Встановлено, що відповідно до принципу соціального натуралізму універсальним критерієм для розрізнення добра і зла, істини і неістини, справедливості і несправедливості, краси і некраси, прогресу і регресу тощо є відповідність чи невідповідність тих чи інших речей і явищ законам Матері-Природи, або, іншими словами, усе, що є природним – є добром, істинним, справедливим, красивим, прогресивним і т.п., а усе, що є протиприродним – є злом, неістинним, несправедливим, некрасивим, регресивним і т.п.
• Протиприродним слід вважати все те, що відповідає законам нижчої форми природи, але суперечить законам вищої форми природи, а те, що, відповідаючи законам нижчої форми природи, відповідає також законам вищої форми природи – слід вважати природним. Проявляючись відповідно до законів вищої форми природи, тобто природним чином, чи всупереч законам вищої форми природи, тобто протиприродним чином, речі утворюють реальність. Тому зло, неістина, несправедливість, некраса, регрес тощо – це явища реальні, але протиприродні.
• З допомогою принципу соціального натуралізму виявлено, що те чи інше діяння має визнаватися законодавцем злочином, якщо воно суперечить законам соціальної природи, тобто є протиприродним. Тому будь-який злочин слід визначати як прояв комплексу сваволі і ілюзій у вигляді діяння передбаченого кримінальним законодавством. Це саме у релігії називається гріхом.
• Відповідно до принципу соціального натуралізму, релігія – це уявлення людей про природу, зображені з допомогою особливої символіки, яку люди опановують через віру. До таких релігійних символів, що позначають природу належать, зокрема, наступні: Бог, Люцифер, Святе Писання, гріх тощо. Бог – це створений людьми символ Природи, віруючи у який, люди узгоджують свою волю і свідомість із законами природи, вважаючи, що це закони Божі. Таким чином, релігія – це соціальний механізм, що виникає для усунення сваволі і ілюзій у людей.
• Згідно принципу соціального натуралізму право визначається як соціальний механізм, що існує у суспільстві для узгодження поведінки людей із законами соціальної природи шляхом протидії проявам сваволі і ілюзій людей. Право полягає у чинності встановленого людьми законодавства, в якому втілюються закони соціальної природи.
• Згідно із принципом соціального натуралізму встановлено, що викорінювати сваволю і ілюзії людини, як джерело усякого зла, можна з допомогою формування у неї соціальної культури. Під культурою людини при цьому розуміється міра узгодженості її волі і свідомості із законами природи (відповідно соціальна культура людини – це міра узгодженості її волі і свідомості із законами соціальної природи). Із принципу соціального натуралізму випливає наступне правило: яка культура людини – таке і життя її.
• З допомогою принципу соціального натуралізму розроблено культурно-правову концепцію забезпечення соціального порядку, відповідно до якої порядок у суспільстві слід забезпечувати за формулою “культура + право”.
• Виходячи із досвіду застосування принципу соціального натуралізму зроблено висновок, що він може бути придатний, для розв’язання різноманітних гуманітарних та соціальних.

Наукові відзнаки: Лауреат премії Національної Академії наук України імені М.П. Василенка за цикл наукових праць “Закон і злочин: соціопсихологічні дослідження” (1995).

Основні наукові публікації:

1. Принцип отражения в криминологии (психологический механизм криминального поведения). – Киев, 1986. – 125 с.
2. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступника). – Киев, 1990. – 146 с.
3. Принципи “універсальної конституції” природи // Трибуна. – 1993. - №8-9. – с.15.
4. Принцип натуралізму в юридичній науці і кримінології // Правова система України: теорія і практика. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (Київ, 7-8 жовтня 1993 року). – Київ, 1993. – С. 390-392.
5. Трикутник долі // Віче. – 1993. – № 6. – С.91-99.
6. Концепція природного права і законодавство // Правова держава. – 1996. – Вип.7. – С . 77-84.
7. Культура і закон // Правова держава. – 1998. – Вип. 9. – С. 130-136.
8. Основне питання правознавства: пошуки сучасного рішення // Ерліхівський збірник. Юридичний факультет Чернігівського національного університету ім. Юрія Федьковича. – 2002. – Вип. 3. – С. 4-10.
9. Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму // Проблеми філософії права. – 2003. – Т.1. – С.72-77.
10. Проблеми кримінального права, кримінології та кримінальної юстиції // Правова держава. Спеціальний випуск. – 2004. – С. 135-168.
11. Кримінальний кодекс і доктрина // Право України. – 2004. - №7. – 43-48.
12. Соціальний натуралізм як методологічний принцип юриспруденції і кримінології // Вісник академії правових наук України. – 2004. - №4. – С. 133-145.
13. Феномен “помаранчевої революції” у світлі політичної кримінології // Віче. – 2005. - №1. – С. 6-8.
14. Феномен права у світлі соціального натуралізму // Часопис Київського університету права. – 2005. – №2. – С. 3-12.